"Вже не той Крим, яким я його знала": Кримчанка розповіла, як змінився півострів за час окупації

Світлана (жінка просила не називати прізвище, щоб не наражати на небезпеку родичів та друзів, – ред.) жила в Сімферополі понад тридцять років: від народження й до вересня 2014-го, коли вона та її 7-річний син переїхали на материкову Україну. Світлана швидко знайшла роботу, її син отримує середню освіту. В Криму вони бувають нечасто: у родинних справах й щоб відвідати родичів та друзів. Жінка зізнається, що останнім часом намагається не їздити на окупований півострів без великої потреби. "Це вже не той Крим, яким я його знала", – каже вона.

Світлано, чим Вам запам’ятався початок окупації?

– Я спостерігала за цими подіями як пересічна людина. Що мені запало в очі, так насамперед те, що в районі, де я жила, почали відбуватися, як мені тоді здавалося, дуже дивні події, і саме в лютому. З’явилася так звана "самооборона Криму". Я побачила там і людей, які жили в моєму мікрорайоні, яких я знала як маргіналів, схильних до зловживання алкоголем. В "самообороні" їм роздали камуфляжний одяг і так звані "георгієвські" стрічки. Побачила і так званих "казаків", які теж справляли враження маргіналів, завезених з Росії. Деякі "самооборонівці" й "козаки" мали зброю, і це не жартома лякало, враховуючи неадекватну поведінку "захисників Криму". 

Найсильнішим враженням на початку окупації для мене стала поїздка на автобусі Сімферополем. Мені довелося у справах проїхати через все місто, і у вікні я бачила, що воно зовсім порожнє, при тому, що була середина дня. Я не побачила жодного перехожого, на вулицях були лише БТРи й "зелені чоловічки". Враження було таке, ніби я потрапила всередину якоїсь кінострічки-антиутопії. Було дуже моторошно.

Російський спецназ стоїть на варті біля обласного парламенту у Симферополі, фото: Getty Images

Тоді вирішили їхати з Криму?

– Ні, тоді я просто ще не знала, що робитиму. Незадовго до цього розпався мій шлюб. Треба було якось будувати нове життя, виховувати дитину. Це був вкрай важкий період. Я дуже багато працювала і не дуже замислювалася, що і як буде далі. Звичайно, певне занепокоєння було. Мабуть, тому я почала помічати, як змінюються люди. І побачила у своїх знайомих зміни, які дуже мене вразили. "Зелених чоловічків" вони називали "визволителями", "рятівниками", несли маячню про "Правий сектор", який нібито хотів влаштувати в Криму "різанину". Це були люди, з якими я спілкувалася не один рік. І я питала себе: "Невже на них так вплинула пропаганда? Але ж це люди з переважно вищою освітою, чималим життєвим досвідом? Чому я розуміла, що пропагандисти несуть нісенітницю, а вони все сприймають за чисту монету?"

Останньою краплею стала зустріч з вчителькою мого сина, яка заявила мені: "Тепер ми будемо вчити дітей за нормальними російськими програмами, а не за усім цим жахом". На моє запитання, а в чому, власне, полягав жах, вона відповіла: "Я завжди ненавиділа хохлятину", і з її вуст пішов такий потік бруду на українців, що мені стало ніяково. Й у вересні 2014-го ми з сином виїхали, бо там жити, тим більше з дитиною, за таких обставин я не могла.

Але ж не усі кримчани так сприйняли окупацію?

– Є там і зараз люди, які негативно ставляться до подій на півострові. Але їм дуже важко, вони перебувають, можна сказати, у внутрішній еміграції. Бо зараз в Криму публічно демонструвати проукраїнські погляди – підписати собі вирок. Тим більше, що кримінальне законодавство Росії трактує як "посягання на територіальну цілісність" навіть висловлювання щодо статусу окупованих територій.

Мітинг проти окупації півострова Росією, фото: Getty Images

Ви час від часу буваєте в Криму, бо у вас там родичі, друзі. Які зміни відбулися за час окупації?

– Я помітила, що перш за все змінилися люди. І якщо раніше було чимало таких, хто радів "поверненню в рідну гавань", зараз настрої дещо інші – розгублені, я б сказала. Пересічна людина оцінює ситуацію передусім з позицій власного добробуту, а для більшості кримчан саме з цим проблеми. Я і сама це відчуваю, коли відвідую родичів чи знайомих.

Коли починалася окупація, люди під впливом пропаганди сподівалися, що будуть "жити як при Союзі", але дуже скоро ціни в Криму догнали й перегнали російські. Зараз середній чек в кримському продовольчому магазині – 2-3 тисячі рублів, якщо харчуватися більш-менш нормально. Але, як мені розповідають мої кримські родичі й друзі, на півострові більшість людей заробляють десь 20 тисяч рублів на місяць. Це копійки.

До того ж якість російських продуктів, особливо  недорогих, виявилася просто жахливою. Це просто неможливо їсти. Пригадую, минулого літа хотіла для себе з сином й для родичів посмажити кабачки й купила в магазині такий продукт "Соняшникова олія з базиліком". Виявилося, що це – якась незрозуміла рідина з хімічним запахом, яка не має жодного відношення не просто соняшникової олії, а й до олії взагалі. Рідина просто випаровувалася на пательні, щось посмажити на ній було неможливо.

В окупованому Криму є велика проблема зі сміттям

Зараз в Криму окупантами проводиться масована компанія з переслідування активістів й незалежних журналістів. Прості мешканці півострова якось реагують на це?

– Моїх родичів і знайомих це обурює, але, як я розумію, чимало людей там взагалі про це нічого не знають. Інформпростір Криму сформований зараз так, що такі новини якщо й з’являються, то у трактуванні окупантів, і вони, так би мовити, не на перших шпальтах.

Кримчани в соцмережах пишуть про інтенсивну забудову на півострові як нібито про досягнення окупантів й окупаційної влади.

– На мій погляд, забудова, яка відбувається в Криму, – злочин. Наприклад, в Сімферополі активно зводять нові будинки компанії, підконтрольні так званому "голові державної ради республіки Крим" Володимиру Костянтинову. Особливо активна забудова вдовж Московської траси: зводяться багатоповерхові "свічки", які не властиві Криму. Наскільки мені відомо, навіть в радянські часи існували певні обмеження щодо висоти будівель в Криму. Це пояснювали й геологічними умовами, і необхідністю зберегти колорит півострову.

Крим завжди був такий затишний, домашній, архаїчний. Й саме цим мав приваблювати туристів, які приїжджали відпочити від "кам’яних джунглів". На жаль, того Криму, яким я бачила його багато років, вже немає. Дійсно, проводиться варварська забудова на кшталт нових районів Москви. Це – злочин, знущання з моєї малої батьківщини.

Забудова в Сімферополі

Втім, є певні моменти, коли мені стає соромно за… Україну. Окупанти чудово розуміють і використовують одну специфіку людей: проста людина значно яскравіше сприймає певні зміни на краще, якщо вона може їх безпосередньо побачити, помацати. І у тому ж Сімферополі проведений благоустрій в деяких місцях, які протягом багатьох років були дуже занедбаними. Наведу один приклад. Є в місті мікрорайон, який називають "Москільце", бо там розташована кільцева транспортна розв’язка Московської траси. Мікрорайон протягом тривалого часу був дуже занедбаний, особливо сквер, який ще до окупації був місцем "тусовок" алкоголіків, наркоманів та інших людей з не найкращим способом життя. Але зараз там зроблений благоустрій, встановлені дитячі майданчики. Сквер став цивілізованим місцем відпочинку. І взагалі в мікрорайоні проведений благоустрій.

Ремонт скверу в мікрорайоні Москільце окупованого Сімферополя

І люди кажуть, що окупанти зробили для них те, чого протягом багатьох років не робила Україна. Я розумію, що це – така методика роботи з пересічними людьми, для яких лавочки та тротуарна плитка цінніші за втрачені громадянські права та свободи. Люди, на жаль, не бачать "підводних каменів". Але це повинні враховувати і в Україні. Тому коли я бачу брудний й занедбаний Херсон, найближчий до Криму обласний центр, мене обурює необачність нашої влади.

Благоустрій в мікрорайоні Москільце окупованого Сімферополя