Бранець Кремля Олександр Костенко розповів про жахливі подробиці катуваннь у Криму (ФОТО)

Про це колишній політв'язень Олександр Костенко розповів в інтерв'ю "Кримської правозахисній групі", повідомляє Depo.Крим.

Бранець Кремля Олександр Костенко поки не відновив повну рухливість руки, зламаною під час тортур. Незважаючи на операцію, проведену вже після звільнення з російської колонії, рука рухається тільки частково. За його словами, зламану ще в лютому 2015 року руку практично не лікували, поки він перебував в ув'язненні. Після звільнення Олександра Костенко з російської колонії лікарі в Україні зробили обстеження.

Вони діагностували такі травми: закритий вивих лівого передпліччя, застарілий перелом вінцевого відростка зі зміщенням кісток ліктьового суглоба, розрив зв'язок, посттравматичний деформуючий артроз лівої руки. Медики прооперували руку, щоб виправити неправильно зрощені після перелому кістки і зшили розірвані зв'язки. Зараз Олександр Костенко проходить реабілітацію.

"Лікар попередив, що якщо через півроку повна рухливість руки не відновиться, то доведеться ставити мені штучний ліктьовий суглоб", - говорить Олександр. Через проблеми зі здоров'ям молода людина не може знайти собі роботу. Відновлення всіх функцій руки займе ще як мінімум кілька місяців.

Олександр розповів КПГ, за яких обставин йому нанесли такі каліцтва. Він також назвав прізвища тих, кого підозрює в цьому злочині.

"5 лютого 2015 року біля 16-ї години я перебував удома в Сімферополі за місцем проживання моїх батьків. Коли я вийшов з дому, біля під'їзду стояли двоє чоловіків. Один був у штанях кольору хакі, а інший в темній футболці. Один з них ударив мене обличчя, інший в живіт. Після цього вони схопили мене і потягли в мікроавтобус, який стояв поруч.

Сусідка Антоніна почала кричати. В автобусі було ще чотири людини в масках. Один з них надів пакет мені на голову. Це був Андрій Тішенін, майор ФСБ, в минулому співробітник СБУ.

Руки мої зв'язали хомутом. Мене почали бити, я почав задихатися в цьому пакеті, потім відчув, що мені зламали ніс і вухо. Поки мене били, машина їхала.

Один з нападників сказав: "Нарешті-то ми зловили тебе, майданівець". Коли мікроавтобус рушив, один з них поставив мені ногу на спину, я лежав на підлозі і задихався. Вони сказали, що я повинен їм все розповісти про підготовлювані диверсіях і своїх спільників.

В основному мене били по голові і нирках. Хвилин через 20 машина зупинилася в лісопосадці, я думаю, що це було селище Дзержинського Сімферопольського району. Мене витягли, поставили на коліна, знову били, зняли пакет. Тоді я побачив перед собою дерева, тому що я стояв спиною до дороги. Один з них поставив мені до потилиці пістолет і пояснив, що я повинен їм розповісти про вбивства співробітників "Беркута" на Майдані, про диверсії, що готуються в Криму.

Після цього був постріл біля вуха, і пістолет знову приставили до потилиці. Мені пригрозили, що я пропаду безвісти, якщо не розповім їм все. Потім вони спустили курок, але кулі в стволі не було. Знову наділи пакет на голову, били і потім заштовхали в машину.

Я прогриз дірку в пакеті, щоб не задихнутися, і почув, як вони говорили між собою: "Їдемо до татарина на базу". Я думаю, що мене повезли в напрямку Севастополя, скоріше за все в приватний будинок Шамбазова. Тому що вже потім, коли я перебував у цьому будинку, з вікна я побачив велику автомобільну розв'язку і міст, який скоріше за все розташовується на Севастопольській трасі.

Під час шляху до цього будинку мене періодично били, у одного з людей в масках був нетиповий для кримчан російський говір.

Коли мікроавтобус приїхав в приватний сектор, мене затягли в хол будинку, поставили на коліна, не перестаючи бити. На руках у мене був пластиковий хомут. До мізинця прив'язали дроти. І я зрозумів, що по проводах пустили струм, тому що відчув біль у всьому тілі. Після цього мене знову били, а потім знову пустили струм. Все це тривало хвилин 10-15. Потім якийсь чоловік зайшов до кімнати. Мене посадили на тумбочку, і він почав говорити, що зараз моє завдання вижити, і я повинен на відеокамеру говорити те, що їм потрібно.

Він хотів, щоб я говорив їм про склад диверсійних груп, які діють на території Криму, про схрони із зброєю. Далі ми спустилися вниз - до підвалу, де була спеціально обладнана кімната. Мені здається, це той же самий підвал, де катували Євгена Панова (на відео з Пановим схожі стіни). Мені зняли з голови пакет, і я дізнався тих двох, які затримали мене у дворі. Вони були в масках і з кийками, але в тому ж одязі, що і раніше.

Вони прив'язали дроти до моїх великих пальців. Проводки були підключені до пристрою, яке мало тумблер і підключалося до розетки. Людина в зелених штанях включила прилад, і мене били струмом приблизно три хвилини. Після цього в кімнату зайшов Артур Шамбазов, колишній співробітник СБУ, зараз співробітник ФСБ.

Він був з відеокамерою, в масці і чорному одязі. Але я впізнав його за розрізом очей. Коли я працював в міліції, я з ним часто зустрічався і добре знав його в обличчя, так само як і Тішеніна.

Шамбазов сказав: "Я буду задавати питання, і ти будеш відповідати, але якщо відповіді нам не сподобаються, то тортури продовжаться".

Після цього в приміщення зайшов Тішенін. Він знімав мене на камеру, а Шамбазов задавав питання. Вони володіли інформацією про ситуацію в Києві. Я намагався всіляко уникнути розмови. Їх не влаштували мої відповіді, і вони вийшли.

А двоє в масках продовжили катування. Через якийсь час знову зайшли Тішенін і Шамбазов з камерою. Вони задавали питання, і мої відповіді їх знову не влаштували. Шамбазов розлютився, ті двоє поклали мене на підлогу обличчям вниз і били кийками.

Шамбазов взяв зі столу якісь ножиці, схоже, секатор і сказав, що буде мені різати пальці на руках.

Я стиснув кулаки, тоді Шамбазов встав мені коліном на спину, зняв хомут, взяв мене за волосся і за зап'ясті лівої руки і різко смикнув мене руку назад. У цей момент я відчув дуже сильний, різкий біль в лікті. Я вже не міг рухатися, так як відчував нестерпний біль у лівій руці. У мене був больовий шок. Після цього Шамбазов запитав мене, чи буду я говорити або буду продовжувати себе так вести. В той момент я не те, що говорити, я поворухнутися від болю не міг. Це розлютило Шамбазова ще більше. Тоді він наступив мені на лікоть ногою. Тоді я вже не міг терпіти цю пекельну біль і почав кричати. За що мене почали знову бити.

Коли Шамбазов вийшов, мене знову посадили, стягнули ззаду руки і почали пускати струм. Один з тих, хто катував мене, хотів пробити мої вуха ножем, щоб протягнути через них дроти. Коли він дістав ніж, я почав крутити головою, обличчя у мене було в крові, я бачив тільки одним лівим оком, так як кров з брови заливала мені праве, тому, щоб не забруднитися, вони просто закрутили дроти мені на вухах і пустили струм.

Я відчув нестерпний головний біль, мене різко занудило, закрутилася голова і я впав, з носа в мене пішла кров. Тоді в приміщення зайшов чоловік з дерев'яною валізою, він теж був в масці, витер мені кров і дав понюхати нашатирний спирт, так би мовити привів мене до тями, після чого вийшов і все продовжилося знову.

Потім мене посадили на тумбочку, хомут на руках застебнули спереду, Шамбазов з Тішеніним вийшли. Мені знову прив'язали до пальців дроти. Били струмом. Було дуже сильно боляче, все віддавало в зламану руку.

Потім вони вирішили припинити тортури, тому що їх покликав Шамбазов. Я чув, як він сказав: "Давайте закінчуйте, тому що на нього і так достатньо матеріалів, ми його і так "закриємо".

Після цього мені застебнули наручниками руки і затягли наверх по гвинтових сходах, де було вікно, в якому я побачив великий міст. Мене за наручники підвісили на другу клямку дверей руками вгору. Навпаки були двері в хол, де вони почали пити чай. Я так висів до світанку і бачив у вікно приватний сектор.

Коли розвиднілося, ті, хто мене били, прийшли і почали пояснювати, що зараз я поїду в слідчий комітет і підпишу папери. Шамбазов сказав, що якщо я буду себе погано вести, то можу знову повернутися в підвал і після цього навряд чи виживу. Я продовжував висіти на двері.

Біля мене стояла тумбочка, поруч з якою лежав цегла. Вони стояли зліва від мене і, коли я попросив попередити моїх батьків, що я затриманий, один з них взяв цеглину і вдарив мене в скроню. Це був той, який був в зелених штанях з російським акцентом. Він сказав, що я не можу ставити питання, і що він не вважає мене людиною.

Після цього вони наділи мені пакет на голову, застебнули руки за спину і потягли в мікроавтобус. Шамбазов сказав, що мене везуть до Слідчого комітету. Але спочатку мене випустять і зніматимуть на камеру, як я йду по вулиці, після чого до мене під'їде мікроавтобус і зроблять, нібито, моє затримання.

Я думаю, що мене висадили на вулиці, де, можливо, знаходилася прокуратура Київського району. Хоча я бачив тільки паркан. Коли я йшов, я тримався за цей паркан, тому що після тортур мені було складно йти. Потім мене схопили, наділи наручники, зняли це на камеру і привезли в слідком. Завели в кабінет на другому поверсі.

Там був слідчий Одарченко. Він не представлявся, але я потім дізнався його ім'я з матеріалів справи. Одарченко почав говорити, що зараз прийде адвокат, і якщо я не підпишу всі папери, за мене постраждає моя сім'я.

Мені роздрукували папери, потім прийшла адвокат за призначенням Полуянова. Ті двоє, які мене катували, теж були в кабінеті. Вони били мене в присутності адвоката, кров почала текти по обличчю.

Я відмовлявся ставити свій підпис. Адвокат говорила, що якщо вона піде, а я не підпишу папери, то вона не зможе мені допомогти. Мені погрожували, що моя дитина буде рости в дитбудинку. Якщо ж я все підпишу, то про моє місцезнаходження повідомлять рідним. Я запитав у адвоката, яку статтю мені закидають. Вона сказала, що ч.1 ст. 115 КК РФ. Я підписав усе, не читаючи. На цьому протоколі є сліди моєї крові, яка текла з обличчя.

Тільки після цього вони подзвонили батькові, сказали, що мене затримали, і слідчий викликав ФСБшників. Прийшли колишні співробітники СБУ Олександр Кулабухов і Володимир Шевченко, яких я знав раніше. Вони мене відвезли в травмпункт. Вони квапили лікарів, щоб ті зробили все швидко, хоча лікарі говорили їм, що потрібна операція і обстеження. У підсумку лікар наклав на руку гіпс і сказав, що його потрібно зняти через три тижні, проте його вчасно ніхто не зняв.

6 лютого 2015 мене відвезли в ІТТ, а 9 лютого мене перевели в СІЗО № 1. Там я потрапив в "прес-камеру", де мене били ув'язнені. У цій камері мене, як учасника Майдану, називали "карателем". Потім мене перевели в іншу камеру. Серед тих, хто сидів тоді зі мною в СІЗО, є свідки, які можуть підтвердити мої побої. Все моє тіло було синє від ударів, було розбите обличчя, на спині були сліди від взуття. Оскільки гіпс вчасно не зняли, рука в гіпсі початку синіти. За три місяці, на початку травня, гіпс на моє прохання зняли співкамерники по СІЗО.

Після винесення мені вироку, 22 травня 2015 роки мене несподівано вивезли в 6 міську лікарню Сімферополя і там відразу ж прооперували. Лікарню оточили співробітники силових структур у кількості 27 чоловік, з них 22 співробітники ФСО (Федеральна служба охорони) і 5 співробітників УФСІН.

На мене наділи наручники і кайдани на ноги і під збройним конвоєм провели через всю лікарню. Оперував хірург Федулічев. Операцію на відео знімали два співробітника ФСО.

Мене відправили назад в СІЗО відразу після операції, коли я ще навіть не відійшов від наркозу. У СІЗО мене помістили в камеру медсанчастини, яка відрізняється від звичайної камери тим, що ліжка там одноярусні. У цій камері було зі мною ще двоє осіб. Після того, як закінчилася дія наркозу, у мене почалися сильні болі, з-під гіпсу сочилася кров, так як в кістку була вставлена ​​спиця. Через три години мені повинні були зробити знеболюючий укол, проте мені зробили його тільки на наступний день. Весь цей час я відчував страшні болі. Мене сильно нудило, рвало, було важко дихати.

5 жовтня мене вивезли з СІЗО Сімферополя. 18 днів мене везли по етапу. Я приїхав в колонію ФКУ ІК-5 у м Кірово-Чепецьк 23 жовтня 2015 року. У колонії мене практично не лікували, хоча моя рука майже не рухалася. Я не міг нормально вмиватися, застібати одяг і взуття, рукою не міг дістати навіть до носа.

Доктор в колонії не давав мені протипоказань для роботи. І тому доводилося прибирати сніг, розбивати лід ломом, незважаючи на пекельні болі ", - розповів Олександр Костенко. Зараз Олександр проходить реабілітацію і сподівається, що відновити рухливість руки вийде без додаткової операції і протезування.

Він звернувся до Міністерства тимчасово окупованих територій і ВПЛ із заявою про надання державної допомоги особам, незаконно позбавлених волі російською владою на окупованій території.

Згідно з Постановою КМУ №328 від 18 квітня 2018 року і Наказу Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і ВПЛ №106 від 18 жовтня 2018 р Олександр має право на отримання такої допомоги як жертва незаконного політично мотивованого кримінального переслідування в окупованому Криму.

Політичний мотив окупаційної влади для фальсифікації справи проти Олександра вказано в самому вироку, який він доклав до своєї заяви в Міністерство, так як його судили, по суті, за участь в Майдані на стороні протестуючих. Крім того, колишній "прокурор" Криму Наталія Поклонська використовувала цю справу для своєї політичної кампанії, щоб стати депутатом Державної думи Федеральних Зборів РФ VII скликання.

Нагадаємо, що "Кримського диверсанта" Панова знову етапують.